У Києві виникло нове явище - люди-примари, що живуть в примарних квартирах. Вони не бомжі. До недавнього часу вони вважалися спроможними перспективними інвесторами новобудов і з нетерпінням чекали новосілля. Зараз опинилися просто неба. Точніше, під неіснуючим дахом неіснуючих будинків...

Картина, яку можуть щодня спостерігати пасажири з вікон проїжджаючих маршрутів і трамваїв, шокує: робочі, що метушаться, рухома стріла підйомного крана, порожні очні ямки вікон і білизна на балконі шостого поверху. Тут вже живуть на третьому поверсі новобудови, дах у якої з'явиться через півроку або рік, або три...

Такі дивні «поселення» в неіснуючих будинках є не тільки в столиці. У багатьох крупних містах на «заморожених» будівництвах селяться люди, що вклали гроші в будівництво.

Кореспондент вирішив навідатися по одному з таких «адрес». Вхід на територію будівництва, як повелося, - через дірку в зеленій огорожі. Над діркою - табличка: «Небезпечно! Входу немає!». Мокрий сніг перетворює глину під ногами в огидне місиво. Пересуватися по території можна тільки у високому водонепроникному взутті. Черевики засмоктує в бруд. Над головою рухається стріла підйомного крана.

- Прийшла подивитися планування, намагаюся грати роль навіженого покупця «первинки».

- Воно вам треба? - охоронець закурює. - Що, гроші зайві? - дядько мне «десятку» і перевалюючись йде геть.

Квартира із заскленими вікнами - на шостому поверсі. Щоб до неї дійти, треба подолати бетонний лабіринт першого поверху, весь обплутаний проводами і заставлений дерев'яними «козлами», порожніми відрами і пляшками з-під пива.

Обжиту квартиру в будинку-примарі на поверсі знайти не складно - в ній єдиній вже стоять будівельні металеві двері. Стукаю.

Молода сім'я Сергїєвих (прізвище і імена змінені) приїхала до Києва із Запоріжжя п'ять років тому. Світлана - хороша швея - тут же влаштувалася в приватну фірму, яка на замовлення шила ексклюзивні моделі жіночих костюмів. Її чоловік Ярослав спочатку знайшов собі застосування на великомасштабному будівництві на Печерську, потім змінив роботу на незапорошену - став особистим водієм директора. Діти - Антон і Наташка - пішли в школу.

Перспектива все життя знімати кути не надихала, тому сім'я продала свій будинок в Запоріжжі і вклала гроші в будівництво квартири в одному із спальних районів столиці. Ярослав прискіпливо вивчав забудовників, поки не зупинив свій вибір на самому, як тоді здавалося, надійному. Бракуючу суму зайняли в банку.

Будівельники в строк не укладалися. Коли почалася криза, Ярослав і Світлана позбулися колишніх робіт. Довелося дружині йти на скромне швейне підприємство, а чоловікові - сідати за кермо тролейбуса. Платити за оренду і кредит опинилося нічим.

- Будівництво закінчиться не раніше ніж через рік, - тихо говорить Світлана. - Жити ніде. Повертатися додому - означає і зовсім залишитися без роботи. Не зможемо віддавати кредит - заберуть майбутню квартиру. Спробували було відмовитися від неї і повернути хоч би свої гроші - не вийшло, банк не вирішує...

Восени голова сімейства ухвалив рішення: «Дітей відправляємо до бабусь, а самі поселяємося в новобудові. Адже у нас є квартира? Є! Навіть каналізація є! Кредит-то за що платимо?..» Щоб виконроб на будівництві не заперечував, ухвалили кожного місяця платити йому «орендні» 200 гривень.

Зараз «житло» Сергїєвих мало нагадує їх майбутню двокімнатну квартиру. Моторошнуваті цементні «коробки»: прихожа, кухня, санвузол. У кожній - по газовому примусу. На одному такому жінка підігріває чайник. Він же виконує роль обігрівача. Немає ні опалювання, ні електрики, ні води. З благ цивілізації - металлопластикові вікна і вхідні двері.

- Вночі примус не рятує. Особливо коли на вулиці лютий мороз. Спимо, тісно притиснувшись один до одного, тоді не так холодно, - Світлана не знімає куртку. - Воду носимо з бювету. Щосуботи ходимо до друзів митися. Коли я захворіла і почалася лихоманка, «швидка» відмовилася приїхати - говорить, викликайте міліцію, раз ви бомжі…

По разнім даним, сьогодні в Україні кожні 7 з 10 житлових будинків можуть на багато років залишитися в статусі недобудови. Будівельники виявилися заручниками кризи. Їх основні джерела фінансування - банківські кредити і народні гроші - вичерпалися. Перші - унаслідок краху банківської системи. Другі - із-за епідемії недовіри до будівельників. До речі, будівельники, як і банки, виростили це недовір'я самі. За статистикою, яку нам повідомили в Асоціації Будівельників України, навіть в кращі часи тільки один з п'яти об'єктів здавався вчасно. Причому «грішать» із затримками по термінах не тільки маленькі, але і солідні імениті компанії.

- Тепер розворушити ринок первинної нерухомості не можуть ні хороший дисконт, з яким намагаються торгувати неіснуючими квартирами багато компаній, ні обіцянки влади підтримати цю галузь матеріально, - коментує експерт ринку нерухомості України Олексій Сотников.

До речі, самі будівельники не в захваті від заяви прем'єра Ю.Тимошенко виділити їм суму в декілька мільярдів для того, щоб завершити і здати всі вже початі житлові будинки. І ось чому.

У Кабміні запевняють, потрібна сума набереться із стабфонда. Не вистачить її - додадуть з резервів Нацбанку. Крім того, як говорять оператори ринку, щоб реанімувати галузь, керівництво країни збирається запустити друкарський верстат.

Невідомо. Мінрегілнбуд завіряє, що ще з кінця минулого року створений реєстр недобудов, в який потрапили 750 об'єктів (140 тисяч квартир). Правда, жоден забудовник ще не бачив цього реєстру. За словами Міністра будівництва і регіонального розвитку Василя Куйбіди, список створювався на основі даних, що поступають з обласних адміністрацій, банків і державної будівельної інспекції.

У профільному міністерстві запевняють: фінансова підтримка буде надана тільки тим будівельним компаніям, чиї об'єкти ще не розпродані. При цьому забудовники повинні бути готові реалізовувати житло за ціною нижчою, ніж опосередкована вартість квадратного метра в даному регіоні, певна Мінрегіонбудом.

- Якщо всі квартири в новобудові вже продані, це означає, що забудовник повинен виконати зобов'язання перед інвесторами і закінчити зведення об'єкту своїми силами, - переконаний пан Куйбіда. - Держава не може надавати йому допомогу. Не виконуються терміни? У чому причина? Щоб розібратися в цьому, існують прокуратура, суд.

Суди з будівельниками ще більше підірвуть їх і без того небездоганну репутацію. Якщо так далі піде, на будівельній галузі можна буде поставити хрест. А це вже катастрофа не тільки для економіки країни (не секрет, що одне робоче місце будівельника «годує» ще 7-8 робочих в суміжних галузях), але і для кожної з сотень тисяч інвесторів, чекаючих свого житла. Ним тільки і залишиться, що послідувати прикладу сім'ї Сергїєвих з Києва.