Проблема перша — будівництво: локомотив, який став гальмом. Довгі роки будівництво було локомотивом, який разом з металургією, хімічною промисловістю і поряд інших галузей витягав на собі фантастичні, до 12% в рік, темпи розвитку української економіки. А зараз спад в будівництві досягає 60%, в порівнянні з 2008 роком, коли темпи будівельно-монтажних робіт і так були вже значно сповільнені.

Багато хто зв'язує надії на пожвавлення економіки з поверненням приватного капіталу на ринок нерухомості. Але обвал цін на житло і іншу нерухомість позбавляють сенсу подібні інвестиції. Окрім прибутку, всього дві основні складові привертають інвестиції в різні сектори економіки України. Це — надійність вкладень. І швидка оборотність капіталу. Тобто, повинна бути можливість швидко придбати і продати житло з хорошим дисконтом. Але швидкого придбання що будується, а значить і порівняно дешевого житла на первинному ринку зараз ніхто вже не гарантує. А то, що вже побудоване, важко продати самим будівельникам, не говорячи вже про перекупників. А значить, і про спекулятивний капітал, питома вага якого в інвестиціях в будівництво доходила до 40%, найближчими роками будівельникам доведеться забути. І про державний — теж. Поки що уряд не поспішає виділяти обіцяні галузі в пакеті антикризових мерів 3 мільярди гривень. Зараз мова йде всього про один мільярд. Але немає і його.

Отже, державних інвестицій немає, приватних теж, так що ж робити будівельникам, та і всій економіці України? Відповідь проста — будувати. Об'єднувати можливості держави з можливостями його громадян. Держава в стані безкоштовного виділити землю, спростити і здешевити отримання дозвільної документації, гарантувати споруду (добудову) житла і виконати таким чином свою частину шляху по виходу з кризи? Відповідь — так. Чи в змозі місцеві ради субсидувати зі своїх бюджетів 10—30% вартостей будівництва? Відповідь — так. У такому разі ми можемо отримати нове житло по доступних цінах. Ціна на нове житло за програмою “Доступне житло” в Полтаві коливається від 2,5 до 3 тисяч гривень за метр. Це — суми, підйомні для українців, зарплати яких різко знизилися під час кризи.

По суті, гроші на будмайданчики повернуться тоді, коли житло знову почнуть купувати, а для цього на нього повинні бути встановлені адекватні зарплатам українців ціни. Вартість квадратного метра в 1—5 тисяч доларів при середній зарплаті в більшості українських міст 1 000 гривень не є реальними для більшості українців. І навіть відновлення банківських кредитів цю ситуацію не вирішить. Боргова кабала, в яку потрапили власники квартир, що брали кредити на їх покупку в доларах, при падінні гривні надовго відлякала від банків навіть добросовісних позичальників. Тому надії брокерів і будівельників на швидке повернення приватних інвестицій в галузь такі ж примарні, як і надії більшості провінційних будівельників на державні інвестиції, які, за словами екс-міністра будівництва Володимира Яцуби, розійдуться по приватних кишенях, а не сприятимуть виведенню галузі з кризи.

Так що ж робити будівельникам? Будувати доступне по цінах житло. Ось цей механізм зараз треба створити і вигризти з “горла” бюрократії провідним будівельним фірмам. Але поки що більшість їх керівників йдуть звичною шляхом. Шукають ходи-виходи до Президента, уряду, місцевої влади, щоб за бюджетні гроші реанімувати будмайданчики і зберегти по можливості високі ціни на свій товар — квартири. Програми доступного і соціального житла, про які багато говорять, по-перше, не виконуються, будинків по ним побудовано в Україні дуже мало. По-друге, за словами губернатора Полтави Валерія Асадчева, керівники Кабінету Міністрів, зокрема, український прем'єр Юлія Тимошенко охоче приїхали до Полтави на здачу будинку за такою програмою. Але розповсюдити цей досвід на всю Україну у великих масштабах поки що не вдається.

Позитивна сторона кризи — будівельники будуть вимушені знижувати ціни на житлі, що зараз і відбувається. Владі і бізнесу необхідно так збалансувати інтереси забудовників, будівельників і громадян, щоб одні отримали прибуток, а інші — доступне по цінах житло. Ось це і буде реальним поліпшенням добробуту громадян. Щоб із цього приводу не говорила про себе коханої влада останніми роками, але поки що все реальне збільшення своїх зарплат до кризи українці несли в банки, автовиробникам, забудовникам і будівельникам, оплачуючи узяті кредити.

Друга позитивна особливість кризи — українці почали обережнішим відноситися до життя в кредит. Гасло “На Заході всі живуть в кредит, житимемо і ми!” спростував той же Захід. Іпотечна криза в США, що стала стартовим майданчиком світової фінансової кризи, змусила і українців відчути на собі вся краса боргової кабали. До цього банки здавалися нам такими добродійниками, які сплять і бачать, як же ощасливити нас новими квартирами, машинами і побутовою технікою, можливістю відпочити в кредит. Але борги рано чи пізно доводиться повертати. І якщо ти втратив роботу під час кризи — банківський кредит стає не порятунком, а кошмаром.

Заходи уряду по фінансовому оздоровленню банків почали грати свою позитивну роль. Якби їх вдалося здійснити раніше на полгода-год, мовчки і навіть кулуарно, без телезвернень до банкірів і потенційних власників банків, ціни б таким антикризовим крокам не було. Але поки що все у нас невлад. Там, де треба бити у всі дзвони, голосно сурмити про те, що в Україні фактично не працюють програми будівництва доступного житла в загальнонаціональних масштабах, створювати умови для здешевлення будівництва, вищі державні чиновники зайняті самопиаром на здачі будинку, побудованого за гроші місцевого бюджету. А там, де треба мовчки, не підливаючи масла у вогонь, розібратися з банкірами, що крадуть гроша вкладників і бюджету, уряд називає банки поіменно, лише посилюючи проблеми у фінансовому секторі.

Криза не залишила української влади часу на сперечання і з'ясування того, хто повинен стати наступним президентом. Президент Віктор Ющенко і прем'єр Юлія Тимошенко під час розробки і реалізації антикризових мерів в банківській сфері продемонстрували елементи злагодженої і конструктивної роботи різних гілок влади. Але як тільки що примирив українських правителів загострення пристрастей за отриманням другого транша кредиту МВФ і рекапитализации і націоналізації найбільш проблемних банків спало — ми знову стаємо свідками їх взаємних звинувачень і фактичного початку президентської виборчої кампанії.

Парадокс. Дуже сильно розділена влада будує соборну і неподільну Україну. Але чи може щось сильне розділене побудувати щось об'єднане? Консолідація гілок влади — ось чому вивчає кризу, гострота якої в Україні була б значно менша, якби український уряд не боровся з українським же Президентом і навпаки.

Ці три позитивні складові кризи: зниження цін на житлі, усвідомлення тіньової сторони кредитного буму і тепер уже всім очевидна життєво важлива необхідність консолідації української влади — лише невелика частина позитивних можливостей, які принесла з собою жахлива фінансова криза. На практиці українцям абсолютно все одно, хто в країні головний, Президент або прем'єр, аби життя поліпшувалося. Розуміння того, коли треба швидко діяти, а коли не заважати працювати іншим, — це неоцінимий досвід влади, придбаний нею під час глобальних потрясінь. Важливо тільки не розгубити його в запалі президентської гонки, що набирає хід, в Україні.